Навіть для прочитання роману С.Процюка "Маски опадають повільно" доводиться вдягати маски

"Треба щось вичворити.

 Написати щось таке,

щоб підсумувати все попереднє.

Це має бути бомба!"

С. Процюк "Маски опадають повільно"

Навіть для прочитання роману С.Процюка "Маски опадають повільно" доводиться вдягати маски

Вдих-видих. Приготуйте пера, налийте чорнил. Думаю, можемо починати. Літери так складаються рядочком у свідомості, що ти опиняєшся  в сигаретному диму десь далеко на французьких берегах із галицькою ностальгією та недописаним внутрішнім п'ятим універсалом, який би мав не затверджувати  чи проголошувати, а констатувати факт українскойсти. Десь серед того диму густого й тяжкого кахикають й Винниченківські герої... може дати їм льодяника чи відкрити кватирку, щоб вивітрився той дим й остудився запал? "Людина не може перекладати на свої плечі роль Деміурга"(с.188) Правда? Та невже? Бліняра, підстава якась! Адже, творячи нову людину...еееее... образ, долю, витворюючи персонажа, письменник мимоволі приміряє на себе маску Деміурга, головне – не загратись. "Слово за тобою, Сталіне" пішло на самокрутки.  Робиш тягу й сам стаєш борцем за ідею. На вулиці Володимирській вітряно, а серед Дніпра виростають скелі протистояння. На першій сторінці зазначено  "Роман про Володимира Винниченка", хочеться дописати: Роман від імені Володимира Винниченка, роман з середини Володимира Винниченка, роман про такого Винниченка, яким він був, є і буде, роман у якому нічого іншого окрім життя між Сциллою і Харибдою Володимира Винниченка не має значення,  роман про Чоловіка, Письменника, Коханця, Мислителя, роман-натяк на потребу власного самопізнання. Ще тяга і тонка межа між ще образом Винниченка – літературного персонажа і вже образом Процюка – автора – стирається, думки героя переходять в письменницькі рефлексії. "А писати посередньо Майстер не може собі дозволити – краще мовчанка"( с.255) це Володимир чи Степан, а може це вони обидва, а ще до них додається сотня-друга Володарів Слова тільки української літератури? Із самокритикою, самоіронією, самоз'їданням, саморефлективністю, неврозами та хвилюваннями. Трішки опустіть лампу – дуже вже б'є в очі. І запаліть свічку – зараз почнеться про особисте. На сторінках "Маски опадають повільно" багато любові. Сексу там мало, він просто присутній, по замовчуванню, а от любові – вдосталь.  "Жінка мусила його любити, навіть коли не любив він сам. Він уже був нездатний витерпіти стосунки за гроші. Йому було потрібно багато любові"(с.71). Жінок – ох скільки ж їх було! –, жіноча увага необхідна була мужчині, материнська – маленькому хлопчику, батьківська – підлітку. У любові перо виводило літери,у любові було спокійніше, у любові творилось величне. Передайте дзеркало, будь ласка. Потрібно терміново перевірити чи не посивіла чергова волосина. Треба довше триматись, залишатись сильним! Menssanaincorporesano!  Час від часу можна дозволити собі флірт! Мимовільний, випадковий, загравання заради самого факту й не більше, ніяких почуттів, тільки закипання крові. "Флірт допомагав тобі втікати від порожнечі" (с. 210).  Налийте! Тільки так, щоб голова не боліла й свідомість не мутніла, просто трішки випити. Усі три види любові формують комплекси й повертають до першопочатків, прародителів. Вони вказують як бути маленькому "підсвідомчику" в душі. Для Процюка – він стає окремим героєм, а для Виннниченка – це чергова маска, тільки внутрішня, перед якою найскладніше змовчати, від якої не приховаєш гріха, не утаїш. Закрийте двері, протяг! Стосунки видавця й письменника, такі, якими бувають лише між найкращими бро. Дует Чикаленко-Винниченко (" Вони були приречені на зустріч". (с. 162) викликає захоплення, вони співали одне одному у листах про те, що болить, що можна, що важливо, що робити, коли страшно, тих, які поруч, які за спиною, які зраджують. Відвертість на межі із другим "Я", на відстані? Передайте сірники. Та не вставайте, кидайте, я піймаю! "Серйозні питання мистецтва – це можливість шляху до себе"(с.234). Що відкрив для себе Степан Процюк? На це питання може спробувати відповісти лише Степан Процюк. Які питання ставив перед собою Володимир Винниченко? Де він знаходив відповіді? Як запитував Винниченко? На ці питання спробував відповісти Степан Процюк. Але чи відповість кожен, прочитавши? Панове, діставайте із торб, торбинок чи пакетів чергову маску, розмова триває...