Коли навіть Оробель не допоможе

             На форзаці книжки Дмира Дроздовського "Меридіан розуміння", що з'явилась наприкінці 2011-го року у видавництві "Пульсари", є напис синьою кульковою ручкою "Анастасії – мандрувати в собі, для себе і з собою у світі! Сердешно (Підпис), (Дата)". Мої подорожі  ще попереду, але от чи вдалося Д.Дроздовському мандрувати із собою та в собі світом – це питання для роздумів.

            У книжці про багаторічні мандри є аж два розділи із промовистими назвами (attention!): "Україна" ( у якому йдеться про подорожі Україною) та "Світ" (який відкриває для нас – побуду трішки "капітанам ачєвіднастью" – світ). Починаючи із передмови, автор береться дивувати нас, ніби попереджає: книжка має багато підтекстів та надтекстів, стережіться. Він називається "Оробель", а Оробель – це, насправді, "золотий корабель", який має мати кожна людина, а для чого він потрібен та яким же чином його застосувати... це вже складніше. Цю думку літератор виводить на стільки "логічно", що вона залишається невідомою, у такій собі чорній скриньці.

            У розділі "Україна" Д.Дроздовський розповідає про великі міста (Севастополь), обласні центри (Одеса), культурні центри, де мали би ходити табуни туристів та навали паломників, але от в нашій країні, мол, не цінують і нікому це не потрібно – " у кожній цивілізованій країні <...> місце поховання найвизначніших письменників є місцем духовного паломництва" (Канів, Дермань – ета, собствінна гаваря, гдє? – та – люби і знай свій рідний край – Корець), цілий регіон Закарпаття (кульмінація оповіді – те, як автор збирав гриби, а розв'язка – процвітання туризму у регіоні), ну і, звісно (як інакше могло би бути у людини, яка вийшла у великий світ із-під крила Ліни Костенко?), російсько-українські питання.

            До розділу "Світ" пан Дроздовський готував читачів наперед, коли ще у передмові зазначав: "завжди свідомість проектувала побачене на своє, на ситуації в Україні" (с.13) – він мав на увазі, що де б він не бував із своїм Ороблем всюди було краще, вище, сильніше ніж в Україні. Я підозрюю, що свої статті він писав по принципу Ctrl C Ctrl V (копіювати-вставити). Оскільки вони з'являлися у різний час (2008-2011) на сторінках різних видань у т.ч. інтернеті ("Всесвіт", "Український тиждень", "Слово Просвіти", "Літакцент", "День"), то такий варіянт має право на існування. У кожній другій статті розділу йдеться про те, що "Україна постає простором незнаним" і "Андрія Шевченка у світі знають значно краще ніж Тараса Шевченка, хоча українські очільники запевняють, що Шевченка перекладено чи не всіма мовами світу". Тому, оскільки Шевченка-поета не знають, автор береться за важливу місію й читає уривки "Причинної" Кобзаря, піарячи його тільки так, за що батьківщина, очевидно – судячи із тону статті – , має йому дякувати! Також оповідки молодого мандрівника об'єднує думка про те, як у нас, в Україні, все галімо (в стилі Костенківських "Записок"), бо політики у нас галімі і люди галімі.

            Подорожі світовими просторами Д.Дроздовський здійснював, будучи присутнім, запрошеним, "єдиним представником від України" на міжнародних конгресах, конференціях, форумах. Він зазначає, що кожен із заходів був надзвичайно цікавим й там, звісно, мало знали про Україну. Та нам не варто переймати, бо все, що треба, він розповів та "намалював", але в той же час ніяких подробиць у своїх нарисах не згадує. Тобто: які роботи були представлені, як же європейська спільнота розглядає у світовому контексті того чи іншого автора, що ж там такого цікавого пропонували, які резолюції виносили...

            Основу статей складають довідки на кшталт "невідомо, але факт" чи "для допитливих", які за своєю інформативністю майже не обганяють матеріяли із вільної енциклопедії Вікіпедії... Навіть Оробель не здатен був це змінити. У процесі ознайомлення із книжкою у мені відбувалося внутрішнє протиріччя, бо у нотатках із презентації книжки в Інституті філології першим же тезовим пунктом зазначено: "Меридіан розуміння" –> за "мандрами" стоїть окремий предмет – поєднання журналістики, досліджень та наукової публіцистики. Якщо ситез і відбувся, то на якомусь учнівському рівні, якого, здається, Д.Дроздовському більше ніж достатньо.

            Варто також згадати про те, що автор "Меридіану розуміння" Д.Дроздовський літературознавець та літературний критик, на цьому він й сам наголошує ще на початку: "[під час подорожей] мені потрібно було працювати з бібліотечними архівами" (с.13). Це важливий факт. Але якщо навіть в кожній окремо взятій статті певне посилання на літературний твір присутнє, то воно стисле та хрестоматійне. Частіше складається враження, що згадувати "між іншим" про перлину світової літератури – це внутрішня необхідність Д.Дроздовського, щоб показати спектр його спеціалізації  та акцентувати увагу, що літературна нотатка подорожнього – розвідка дуже навіть навколо літературна. Або, щоб наголосити, як зазначено в моїх презентаційних нотатках, що Д.Дроздовський, як такий собі "герой нашого часу" працює виключно в інтелектуальних координатах (використовуючи географічну термінологію скрізь, починаючи з назви).

            Літератор сподівається, що його навколо мандрівний матеріал, зібраний під однією обкладинкою, "... може  стати початком чийогось іншого мандрівного досвіду" (с.13). На жаль, не мого. Мандрівна зірка Д.Дроздовського для мене згасла, можливо, тому, що я все таки раніше за нього почала читати про мандри Кідрука....